Есме відпочиває в м’якій траві, навколо розквітають квіти, на її крила сідають метелики, а повітря ніжно світиться. Її нерухомість — не відсутність, а глибока жива присутність, що промовляє гучніше за будь-який рух. Їй більше не потрібні обладунки: довіра стала її щитом. У цій тихій єдності межа між собою та світом розчиняється в природній гармонії.