Робота досліджує ілюзію політичної участі всередині авторитарних режимів, де процедури перетворюються на театральні інструменти, що приховують наперед визначені результати та системні репресії.

Після руйнування страху та відновлення ідентичності Персія стикається з небезпечним вакуумом влади. Робота досліджує Пахлаві як механізм тяглості між пам’яттю про Кіра Великого та сучасними демократичними інституціями.

Після відновлення тяглості та легітимності Персія відмовляється від хибного ярлика «Республіка», який приховував авторитарний режим.