Виходячи за межі інтерпретації, цей маніфест досліджує структуру як невидиму владу, легітимність без дозволу, створення цінності через протоколи та архітектуру суверенних систем.

Робота досліджує ілюзію політичної участі всередині авторитарних режимів, де процедури перетворюються на театральні інструменти, що приховують наперед визначені результати та системні репресії.

Робота діагностує архітектуру страху всередині авторитарних режимів, показуючи, як примусові ієрархії споживають власних учасників і стають структурно крихкими.

Робота діагностує паразитичну архітектуру тиранії, показуючи, як видобування ресурсів, примус і залежність від зовнішніх потоків стають основними умовами виживання режиму.

Робота діагностує декоративну архітектуру тиранії, показуючи, як суди, міністерства та закони перетворюються на реквізит, що приховує відсутність врядування, відповідальності та служіння суспільству.

Після руйнування страху та відновлення ідентичності Персія стикається з небезпечним вакуумом влади. Робота досліджує Пахлаві як механізм тяглості між пам’яттю про Кіра Великого та сучасними демократичними інституціями.

Після відновлення тяглості та легітимності Персія відмовляється від хибного ярлика «Республіка», який приховував авторитарний режим.

Після демонтажу хибних означень Персія повертає свою історичну назву. Робота досліджує називання як механізм державної ідентичності.