Pivtorak.Studio · Сучасна концептуальна практика

Анна Півторак · Незалежний дослідник

Системи врядування · Культурний капітал · Візуальна аналітика · Структурація смислів

Емоції, Які Треба Було Прожити | Жива Топографія#

Жива топографія. Емоції, Які Треба Було Прожити. AP | Pivtorak.Studio. 29.10.2026 © Анна Півторак (Костюк)

29 жовтня 2026 року | Зустріч № 5 | agirE CLDS 5G, Esposende

Іноді нам не потрібно грати. Достатньо дозволити собі відчути.

Театральна майстерня — це не обов’язково про акторську майстерність. Іноді вона стає простором, у якому можна досліджувати себе через рух, взаємодію та уважність до власного тіла. На цій зустрічі ми працювали з траєкторіями, простором і якостями руху, а згодом — із дванадцятьма емоційними станами, які потрібно було передати без слів. Ми не мали професійної підготовки й не шукали єдиного правильного способу грати. Кожен знаходив власний: через уяву, спостереження або особистий досвід. Для мене ця зустріч стала нагодою зустрітися з емоцією, яку я довго відкладала, і почути те, що тіло вже намагалося сказати.

DESLOCAR — рух, що відкриває внутрішній простір#

П’ята зустріч театральної майстерні була присвячена руху. Її назва — Deslocar — означає переміщатися, змінювати місце, рухатися з однієї точки в іншу.

Девіз зустрічі звучав так:

Todo caminho muda quem caminha.

Кожен шлях змінює того, хто ним іде.

Ми почали зі спільного ритму. Одна людина задавала простий пульс руками або ногами, інші підхоплювали його, передаючи далі. Ритм змінювався, прискорювався, сповільнювався, поки всі не завершували рух одночасно.

Потім досліджували траєкторії: прямі лінії, криві, діагоналі, зміну швидкості та напрямку. Вчилися реагувати на рух інших, дозволяти зустрічам змінювати наш маршрут.

Поступово увага перемістилася від самого руху до того, як ми його виконуємо.

Тіло як інструмент вираження#

Hugo знайомив нас із чотирма складовими руху, спираючись на принципи Рудольфа фон Лабана:

  • Corpo — тіло: усвідомлення власного тіла, його частин, м’язового тонусу, дихання та жестів.
  • Esforço — зусилля: вага, час і динаміка руху.
  • Espaço — простір: напрямок, траєкторія та взаємодія з навколишнім середовищем.
  • Forma — форма: архітектура тіла, здатність передавати певний стан через положення, рух і взаємодію з простором.

Ми досліджували прості фізичні дії: ходити, стрибати, відступати, підбирати, лягати, вставати. Здавалося б, нічого складного. Але навіть знайомі рухи можуть мати зовсім різний характер залежно від того, як саме їх виконувати.

Окремі вправи були присвячені простору. Ми працювали з різними позиціями, предметами та присутністю інших людей. Спостерігачі давали вказівки, а виконавці мали перетворювати їх на конкретні фізичні дії. Потім учасники мінялися ролями.

Підлога, стіни, стеля, лавочка, відстань між людьми — усе могло стати частиною рухової композиції.

Простір переставав бути просто місцем, де ми перебуваємо. Він ставав учасником нашої взаємодії.

Коли емоції виходять за межі слів#

Найцікавіша частина зустрічі була пов’язана з емоційними станами.

Hugo підготував картки з дванадцятьма різними станами:

  1. Desespero urgente — терміновий відчай.
  2. Melancolia flutuante — меланхолія, що ширяє.
  3. Arrogância calculista — розважлива зарозумілість.
  4. Euforia descontrolada — неконтрольована ейфорія.
  5. Paranoia súbita — раптова параноя.
  6. Serenidade absoluta — абсолютний спокій.
  7. Raiva explosiva — вибухова лють.
  8. Timidez extrema — крайня сором’язливість.
  9. Fascinação sincera — щире захоплення.
  10. Exaustão profunda — глибоке виснаження.
  11. Ganância obsessiva — нав’язлива жадібність.
  12. Culpabilidade opressiva — гнітюче почуття провини.

Кожен мав витягнути картку й виразити зазначений стан через рухи тіла.

Ми не були професійними акторами. Не мали театральної освіти й не знали, як правильно зіграти ту чи іншу емоцію.

Але, можливо, саме в цьому й полягала особливість вправи.

Кожен із нас міг спиратися на власний досвід, спостереження, уяву або спогади. Хтось відтворював те, що вже колись пережив. Хтось намагався уявити незнайомий стан. А хтось, можливо, отримував нагоду дозволити собі прожити те, для чого раніше не знаходилося місця.

Ми не стільки імітували почуття, скільки шукали спосіб зробити їх видимими.

Desespero urgente — мій момент#

Мені дісталася картка з написом Desespero urgente.

Терміновий відчай.

Я приблизно розуміла, як можна показати цей стан. Напередодні я нарешті зустрілася з інформацією, яку довго відкладала. Деякі речі ще не мали остаточної відповіді, але сам факт того, що я більше не могла відкладати цю зустріч із невизначеністю, вже вимагав внутрішньої реакції.

І ось наступного дня мені випадає саме ця емоція.

Я почала кидатися з боку в бік. Заглядала в очі іншим учасникам, ніби чекала від них пояснень. Переводила погляд із папірця в руках на одну людину, потім на іншу. Знову поверталася до папірця. Шукала відповідь у чужих очах, але не знаходила її.

Зрештою сіла на стілець і продовжувала дивитися в порожнечу.

Я навіть зблідла.

Учасники намагалися вгадати, яку саме емоцію я показую. Називали різні варіанти, близькі за змістом. І всі вони, по суті, були правильними. Hugo відразу визначив, що це саме Desespero urgente.

Я не планувала переносити особисті переживання у вправу. Але, здається, тіло вже мало власну відповідь.

Я не грала відчай. Я проживала його через рух.

І, можливо, саме тому ця сцена виявилася зрозумілою іншим без жодного слова.

Пізніше, коли я отримала матеріали Hugo, мені стало цікаво зіставити власну імпровізацію з параметрами, які він заклав у цю вправу. Виявилося, що моя спонтанна реакція досить точно відповідала чотирьом характеристикам руху, передбаченим для цього емоційного стану.

Параметр Завдання Hugo Моє виконання
Peso Firme Напружене тіло
Tempo Súbito Різкі переміщення та зміни погляду
Espaço Direto Пошук відповіді в очах інших
Fluidez Livre Вільна, спонтанна послідовність рухів

Я не знала цих тонкощів методики й не намагалася свідомо дотримуватися заданих характеристик. Проте інтуїтивно відтворила їх через власну реакцію.

Маленький реверанс#

Є ще один епізод цієї зустрічі, який мені хочеться зберегти.

На третю й четверту зустріч я запізнювалася. У ті самі дні розпочалися заняття іспанської мови, а перед виходом мені потрібно було приготувати вечерю для великої родини. Іноді кілька різних страв, з урахуванням індивідуальних побажань.

Першого разу я почала готувати лише за годину до виходу й запізнилася на пів години. Наступного разу спробувала розпочати за півтори години — але все одно запізнилася, хоча вже лише на п’ятнадцять хвилин.

Цього разу майже вдалося. Майже — це означало запізнення лише на п’ять хвилин.

Я зайшла й стала в коло. Під час паузи Hugo назвав моє ім’я, і ми всі разом зробили реверанс — так само, як на перших зустрічах.

Було так приємно!

І водночас мені захотілося відповісти групі такою ж повагою — наступного разу прийти вчасно.

Маленький жест, але він нагадав мені, що група — це не просто люди, які одночасно відвідують одне заняття. Це простір взаємної уваги, де кожен помітний.

Mostrar. Explicar. Sentir.#

Наприкінці зустрічі ми сіли в коло. Hugo попросив кожного назвати дієслово, яким можна описати цю зустріч.

Я сказала Mostrar — показувати.

А вже потім подумала про інше слово — Explicar, пояснювати.

Тепер, коли я повертаюся до матеріалів Hugo, відновлюю вправи й намагаюся зрозуміти їхню послідовність, мені здається, що обидва слова були доречними.

Спочатку ми показували те, що не завжди могли пояснити. А потім намагалися зрозуміти те, що відбулося.

Але є ще одне слово, якого тоді не прозвучало.

Sentir — відчувати.

Повернення до себе#

Мабуть, найважливіше в цій зустрічі для мене стало зрозумілим не відразу.

Я відновила ранкові прогулянки.

Почала уважніше прислухатися до свого тіла. Навіть жартома подумки розмовляю з ним.

Я починаю сприймати його як свого супутника. Вчуся слухати, помічати й дякувати.

Іноді тіло знаходить спосіб сказати те, для чого ми ще не знайшли слів.

А іноді достатньо просто вийти на ранкову прогулянку й відчути, що ми знову рухаємося разом.

Не кожен рух веде нас кудись. Деякі рухи повертають нас до себе.

P.S.#

Можливо, ця театральна зустріч допомогла мені усвідомити те, що я довго відкладала: не всі емоції потрібно приховувати, контролювати або намагатися швидше подолати. Деякі з них потрібно дозволити собі прожити.

Іноді ми не знаємо, що саме відчуваємо, поки не побачимо це у власних рухах.

Alt-text:
Жінка з темним волоссям, зібраним у пучок, сидить на офісному стільці спиною до глядача й тримає маленький складений папірець із написом desespero urgente на дерев’яній підлозі приміщення театральної майстерні.

Жива топографія. Емоції, Які Треба Було Прожити. AP | Pivtorak.Studio. 29.10.2026
© Анна Півторак (Костюк)

Примітка про ведучого
Зустріч проводив Hugo Dias, який люб’язно поділився своїми підготовчими нотатками до цієї зустрічі.
Заплановані вправи можуть адаптуватися відповідно до групи та конкретного моменту.