Картина, якої ми поки не бачимо | Жива Топографія#

22 жовтня 2026 року | Зустріч № 4 | agirE CLDS 5G, Esposende
Іноді ми стаємо частиною чогось, не знаючи, що саме створюємо.
Ми бачимо лише власний маршрут, зустрічаємо перешкоди, змінюємо напрямок, приймаємо рішення відповідно до обставин. Не завжди розуміємо, що відбувається за межами нашого поля зору. І тим більше не знаємо, яким виявиться загальний результат.
Саме такою для мене стала четверта зустріч.
Маршрути, перешкоди та несподіваний малюнок#
Спочатку нас розділили на невеликі групи. Кожна група отримала власне правило руху: хтось пересувався по діагоналі, хтось — уперед і назад, хтось — праворуч і ліворуч. Були й ті, кому дозволили довільний рух.
Тим часом один із підлітків почав наклеювати на підлогу малярську стрічку, створюючи перешкоди для тих, хто рухався.
Коли на нашому шляху з’являлася така перешкода, доводилося змінювати рух: повертатися назад, знову наближатися до неї або крокувати на місці.
Я не бачила, щоб ведучий і хлопець заздалегідь домовлялися про те, яке саме зображення має виникнути. Ми також не знали, що поступово вимальовується на підлозі. Ми бачили лише окремі перешкоди на власних маршрутах.
А коли музика зупинилася, перед нами відкрився несподіваний результат.
Перешкоди виявилися частинами великого підморгуючого смайлика. 😉
Але була ще одна деталь.
Задум хлопця полягав у тому, щоб домалювати друге око й отримати звичайну усміхнену посмішку 🙂. Проте музика зупинилася раніше, ніж він встиг це зробити.
Так незавершений малюнок набув зовсім іншого характеру. Замість звичайної усмішки ми отримали підморгування — несподівану відповідь обставин, якої не планував ніхто: ні учасники, ні сам автор малюнка.
Цей момент став для мене найяскравішим у всій зустрічі.
Коли окремі фігури стають спільною історією#

У наступній вправі ми працювали зі сценічним простором, поділеним на чотири зони: Foco, Centro та дві Periferia (Фокус, Центр і Периферія).
Учасників розділили на дві групи. Спочатку одна група ставала скульпторами, а інша — скульптурами. Потім ми мінялися ролями.
Скульптори одночасно створювали композицію, надаючи тілам інших учасників певних положень. Кожен працював незалежно, не узгоджуючи з іншими спільний сюжет.
Я сприймала це передусім як взаємодію з іншою людиною, а не як роботу з художнім матеріалом.
Коли я сама стала скульптором, то просто мовчки виставила руки людині, яка була моєю скульптурою. Здавалося, слова тут узагалі не потрібні.
А коли я була скульптурою, то добровільно приймала запропоновану позу, довіряючи іншій людині та самому процесу.
Це був своєрідний обмін ролями: спочатку дозволити іншому надати тобі форму, а потім самій створити форму для когось іншого.
Дві композиції — дві несподівані історії#
Коли скульптури були готові, ми почали разом розглядати їх і вигадувати, що могло б відбуватися між цими фігурами.
Це було весело. Кожен одразу пропонував власні асоціації, і поступово виникала спільна інтерпретація всієї композиції.
Перша історія виявилася схожою на любовну комедію.
В одній частині композиції розгорталася любовна драма із закоханістю, суперництвом і фізичним протистоянням. В іншій — зовсім інша, повсякденна сцена: мати гуляла з маленькою донькою в парку. Дівчинка побачила іншу дитину й попросила дозволу піти погратися з нею.
Так окремі людські фігури, створені незалежно одна від одної, об’єдналися в одну жартівливу історію.
Друга композиція отримала зовсім інше прочитання.
У ній були фігури, що нагадували людей із різними суспільними ролями та внутрішніми станами: невдоволена людина, філософ, людина, яка молиться навколішки, людина, що дивиться вдалечінь.
Я створила фігуру — спостерігача, який ніби дивився на всіх інших. Для мене саме цей образ став важливим у загальній композиції, хоча перебував на периферії.
Несподівано для самих учасників окремі пози склалися в образ суспільного життя.
Ніхто заздалегідь не збирався зображувати суспільство. Але саме так ми разом прочитали створену композицію.
І тут сталося ще дещо цікаве: те, що бачили інші, не суперечило моєму власному баченню. Різні асоціації природно доповнювали одна одну, утворюючи спільну інтерпретацію.
Геометричний центр — не завжди центр уваги#
Під час цієї вправи я також помітила, що місце розташування фігури не обов’язково визначає її значення для глядача.
Можна розрізнити геометричний центр композиції, сценічний фокус і сюжетний фокус. Це не обов’язково одне й те саме.
Фігура, розташована на периферії, може виявитися важливою для сприйняття всієї сцени. А те, що відбувається в геометричному центрі, не обов’язково стає головною темою спільної історії.
Картина, якої ми поки не бачимо#
Тепер, коли я повертаюся думками до цієї зустрічі, бачу між двома вправами значно більше спільного, ніж здавалося спочатку.
В одній ми рухалися власними маршрутами, долали перешкоди й не знали, що з них поступово створюється малюнок.
В іншій ми незалежно створювали людські скульптури, не знаючи, яку спільну історію вони утворять.
В обох випадках ціле відкрилося лише після того, як окремі елементи вже були створені.
І я подумала про те, як часто це відбувається в житті.
Ми не завжди можемо передбачити, до чого приведуть наші переживання, перешкоди, несподівані зміни маршруту чи рішення, які доводиться приймати в конкретний момент.
Ми бачимо лише частину того, що відбувається. Іноді навіть не розуміємо, як наші дії пов’язані з діями інших людей.
Лише згодом, озирнувшись назад, можемо побачити цілісну картину.
І, можливо, те, що здавалося випадковим відхиленням, незавершеним задумом або перешкодою, виявиться важливою частиною цієї картини.
Ми не знаємо наперед, що саме створюємо своїми щоденними діями.
Іноді потрібно просто продовжувати рух, навіть якщо ми поки не бачимо всієї картини. 😉
P.S.#
Можливо, життя теж непомітно малює щось своє, поки ми йдемо кожен власним маршрутом.
Alt-text:
Підморгуючий смайлик із малярської стрічки на світлій дерев’яній підлозі — символ несподіваних результатів і малюнків, що виникають у спільному досвіді.
Жива топографія. Картина, якої ми поки не бачимо. AP | Pivtorak.Studio. 22.10.2026
© Анна Півторак (Костюк)
Примітка про ведучого
Зустріч проводив Hugo Dias, який люб’язно поділився своїми підготовчими нотатками до цієї зустрічі.
Заплановані вправи можуть адаптуватися відповідно до групи та конкретного моменту.